«Я вірю, що загибель сина була недаремною» — мама Назара Махневича чекає перемоги, щоб поховати сина вдома

Окупанти не дають забрати тіло додому. Та Назар Махневич обов’язково повернеться – нехай і після перемоги. Мати, яка пройшла через сім кіл пекла, аби довести, що її єдиний син загинув, чекає, що зможе перевезти його додому. І провести в останню путь, як він на це заслужив, захищаючи нас із вами ціною власного життя…

Захищаючи Україну від загарбницьких рук російських окупантів, загинув чортків’янин – 29-річний Назар Махневич. Рідні довго розшукували його, сподіваючись на диво. На жаль… Назар загинув ще 5 травня, під час захоплення разом із побратимами ворожого блокпосту у селі Цупівка Дергачівського району на Харківщині. Окупанти влучно поцілили гранатою. 5 травня життя 29-річного воїна обірвалося. Про це повідомили у Чортківській міській раді.

Єдина мрія матері — перевезти тіло сина додому

Мати Назара Світлана Махневич ще довгі місяці оббивала пороги різних інстанцій, розшукувала побратимів, аби бодай дізнатись, як загинув син. І їздила до поранених побратимів, аби отримати свідчення та змінити статус єдиної дитини зі «зниклий безвісти» на «загиблий». Жінка, яка повернулась з Італії, зізнається, що, наївна, сподівалась: знайде правди і допомоги на Банковій — і навіть поїхала туди. Щоправда, далі блокпосту перед Офісом Президента пройти не змогла. Проте довелось пройти міністерства і навіть через суд. Тепер єдине, що залишилось матері — чекати на нашу перемогу чи бодай на повернення містечка, де поховали Назара, на підконтрольну територію. Згорьована мати найбільше мріє — перевезти тіло додому, у Чортків, аби її дитина покоїлась в рідній землі…

Мама Світлана розповіла, що її Назар був надзвичайно патріотичним хлопцем. Дуже хотів служити у війську, втім мав зайву вагу та з першої спроби до армії його не взяли. Хлопець навіть поставив собі ціль і схуд з 94 до 72 кг. З другої спроби його таки взяли до армії.

Назар Ярославович Махневич народився 19 лютого 1993 року у Чорткові. Після строкової служби він перевівся на заочну форму навчання в чортківській філії ЗУНУ і підписав перший контракт на службу в ЗСУ. Пройшов чимало гарячих точок, був учасником бойових дій. Служив у різних бригадах та пройшов кілька ротацій. Останнє місце служби – 8 батальйон 10 гірсько-штурмової бригади. Він саме приїхав додому, побув кілька днів, як вночі подзвонили: треба терміново повертатись на службу, розповіла мама. Назар узяв наплічник і поїхав…

— Я нічого не знала, тоді перебувала в Італії, вже потім побачила, що почалась війна, — розповіла Світлана Махневич. — У Назарка 19 лютого був день народження, йому виповнилось 29 років. Я приготувала гарний подарунок. Але, на жаль, так і не змогла подарувати його синові…

Не зумів потримати Назар у руках і останню нагороду: 4 лютого його нагородили Хрестом сухопутних військ. Буквально нещодавно нагороду передали матері – вона наполягала, аби відзнака була вдома. За час військової служби Назар отримав вже чимало військових відзнак і нагород.