З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, СИНОЧКУ… Немає сина і не буде свята. Без нього не живу – існую я. Іду його на цвинтар привітати. В могилі син, а з ним душа моя.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, СИНОЧКУ…
Немає сина и не буде свята. Без нього не живу – існую я. Іду його на цвинтар привитати.
В могилі син, а з ним душа моя.
Холодный вітер слозі витирає. І стилей болю
у многих слов.
– Синочку, с Днем народження вітаю!
Ти мене чуєш там, на небесах.

Ти відпросись у Бога
на хвилину туди, де снегом крила всю зиму. Крильми обімеш всю свою родину. Все, як колись, тільки тебе нема.
З тобою, Дмитрій, я завжди думками.
Без тебя зупинилось життя. Благословінням богим був для мами.
Найкращий в свете. Золотое дитя.
Тебе, маленьким сонечком беспокойства.
Твий сміх двіночком лагідним лунав.
Дві ямочки на щічках играли, казали, то Господь поцілував.
Подрис. Умів так смачно готовити. Шедеврами своїми дивував.
Хорошим кухарем ти мріяв стати, але військовим офіцером став.
Стрункий, высокий, голос сильний мав.
Без сина не бувало в селі свята. Авторитет
в друзів завоюв. розвеселити міг усіх, зібрати…
В ліцей військовий з друзями вступив.
У інститут вищу здобув освіту. Дмитрий життям, неначе птах летов, щоб встигнути усе и зрозумити.
Тая – кохана дівчина була. З первого класу поміж них кохання.
Вона марила сином и жила. Казала:

– Любов перша и остання.
Завжди охайно, чисто выглядав. Любив, щоб було чисто и красиво.
Сам собі одяг прасував.
Я поруч з ним була така щаслива!!!
Пришла війна у полум’ї заграв. Пришла бида, яко не чекали. Син з братами кордон свий захищав, в первый день війни, на случившейся смерти!!!
Все юни ще і син мій лейтенант. Ворожьи литики, як вороньи литали. Не відступили, ни на крок назад.
В первый день війни Героями падения.
Я бачила, як той літак летів. Чому не бигла, не спинила, не кричала.
А вин проклятий, сина могого вбив. І не змогла тоді, не врятувала…
Страху в душе у мене не було. І не боялась, що сама загину. Пила я в купане села, в катів забрала с сыном домовину.
Лиш ненависть в моих очах була. І ворогам задержаны відомстити.
– Ну чому я до Бога не пішла? А син щоб залишився довго жити!!!
Він ниби смерть свою передував. З коханою своєю посварились.
А побратимам ось таке сказала:
– Не хочу щоб вдовою залишилась!!!
Лишилася могила у квітках. Серце болит.
Души в мене немає.
Я сина тепер бачу в своих снах и як в делах, міцно обіймаю.
Брату у сні теж знак
він подавав. Як добре, що цей натяк зрозуміли. Казав, щоб брав родину й віїзджав. Тільки поїхав
дім його спалили …
Иду на цвинтар, в смутку и журби. Живу, але себе не пам’ятаю .
Принес квіти, синочка, тоби.
Рідненький, с Днем народження вітаю!!!
Звидки тебе чекати, Ангел мой!?
Щодня дивлюся я в зимовье небо.
У моїм серці ти завжди живий. Души нема. Вона десь біля тебе.
автор Соломия Українець