“Мамо, я найщасливіша людина в Бога. Я так відчував ваші молитви : танкіст і прикордонник Тарас Греченюк – воїн, який ніколи не скаржився
“Мамо, я найщасливіша людина в Бога. Я так відчував ваші молитви : танкіст і прикордонник Тарас Греченюк – воїн, який ніколи не скаржився
“Мамо, я найщасливіша людина в Бога. Я так відчував ваші молитви : танкіст і прикордонник Тарас Греченюк – воїн, який ніколи не скаржився
Декабрь 11, 2022Декабрь 11, 2022 admin ПОДІЇ, УКРАЇНА
Тетяна Яворська
Отримав патріотичне виховання, тому на війну пішов без вагань. У Збройних силах був із 2014 року, відколи Росія вперше вдерлася на територію України.
Герой України Тарас Греченюк, прикордонник Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України – орден “За мужність” III ступеня отримав посмертно.
Еспресо розповість про українського воїна та його життя у мирний час, про що мріяв і що любив.
Тарас Греченюк – уродженець села Королівки, що на Прикарпатті. Грав за футбольну команду рідного села. Мама героя Оксана Греченюк у коментарі для “Еспресо” пригадує: Тарас дуже любив займатися спортом, зокрема грати футбол. Та й загалом був змалку дуже жвавим.
“Такий непосидюха, що й стримати його не можна було. В школі був найшустрішим. Його було повно в кожному куточку. Завжди шкодував усіх песиків, усіх котиків. Бувало, плакав, бо десь маленького котика постійно знаходив і завжди ніс їх додому”, – згадує мама.
Активним і компанійським запам’ятали Тараса також односельчани. Руслан Юрійчук розповів, що Тараса знав ще з дитинства.
“Батьки виховали справжнього героя. Служив із 2014 року, воював у Луганській області. Згодом одружився, в них народився син. А коли почалось повномасштабне вторгнення, то так і залишився у військах. Синові 3 роки, такий самий непосида, як колись був малий Тарас”, – пригадує пан Руслан.
“Мої хлопці мені – як рідні брати”
Тарас Греченюк хотів бути військовим ще зі школи. Перший контракт підписав ще у 18-річному віці.
“У березні виповнилося 18, а в серпні підписав контракт. Пішов у 24 механізовану бригаду. Він був там дуже щасливим. Бо був танкістом, а техніку любив, то було його хобі, вчився на автомеханіка”, – розповідає мама.
Упродовж трьох років Тарас воював у зоні АТО на Донбасі як танкіст.
“Я переживала, плакала, і молилася, і не спала. Але він, як пішов в АТО, то такого дня не було, щоб не подзвонив. Жодного разу за всі роки не сказав, що не має що їсти чи пити, що болото чи холод.
У нього завжди все було добре. Завжди ввечері казав, що йде вмиватись і лягати спати. А я дивувалась, де вони там мають помитись. А Тарас і далі продовжував щодня казати, що в них все добре і вони все мають”, – згадує пані Оксана.
Тарас завжди відповідав: “Мамо, а як би я потім в очі хлопцям дивився?”
Після повернення із зони АТО Тарас одружився, в нього народився син. Однак захотів продовжувати військову справу – пішов у прикордонники. Службу в Державній прикордонній службі України розпочав із 2020 року.
“Я його просила, аби він залишився вдома, щоб більше не їздив. Завжди, коли приїжджав у відпустку, просила його більше туди не повертатись.
Але він постійно казав: “У мене робота, служба, хлопці”. Тарас завжди відповідав: “Мамо, а як би я потім в очі хлопцям дивився? Хлопці всі мене чекають. Мої хлопці мені, як рідні брати”.
Дуже товариським був з побратимами своїми дуже тісно спілкувався. Приїжджали на похорон дуже багато побратимів. Я навіть не думала, що в такий важкий час вони зможуть приїхати”, – каже Оксана Греченюк.